Yo, yo, yo!
Слушай, расскажу тебе свою историю – как я стал Моргенштерном на стероидах, после того как купил шишки марихуаны. Я был простым парнем, тюбиком среди толпы, но все изменилось, когда я попал в закладки.
Было это пару месяцев назад. Я и мои хомяки решили попробовать настоящий кайф и заказали шишки из ровного шопа в интернете. Как же мы радовались, когда узнали, что наш пакетик уже в пути! Мы собрались вместе, чтобы убиться этой дичью.
И вот, наконец-то долгожданный пакетик пришел ко мне. Открыл я его, и координаты моей жизни начали меняться. Внутри нас ожидал настоящий трэшак! Это были шишки от лучшего варщика в городе, они нужного качества и с запахом, который заставил меня расколбаситься.
Я был на вершине мира, чувствовал себя богом, как Моргенштерн на стероидах. Ничто не могло остановить меня! Я разбился на стишки и начал курить, словно не было завтра.
Хомякам укололо, они лежали на полу и храпели, а я продолжал накуриваться. Что-то мне подсказывало, что я стал настоящим рэпером, а мои рифмы были гениальными.
Все это время я не замечал, как время летит, и разом моя жизнь превратилась в наркотическую ахинею. Я терял связь с реальностью, а марихуана стала моим единственным компаньоном. Я жил в мире, где все было возможно. Через некоторое время я понял, что без них я становлюсь ничтожеством. Меня начало сюшить, и я решил что-то менять в своей жизни.
Я вылез из этой ямы, залез на стероиды. Да, стероиды – это моя новая стихия. Теперь я просто робот, который тренируется до потери пульса.
Стоило мне только один раз взглянуть на свое отражение в зеркале, как все стало на свои места. Я стал лучше, сильнее и красивее, словно фитнес-богатырь. Моя музыка проникла в каждую клеточку моего тела, и я понял, что Моргенштерн – это я!
Сейчас я выпускаю горячие треки, которые сносят голову массам. Мои рифмы – это честное выражение души, они наполнены энергией и силой. Я – крутой, я – непобедимый!
Так что, братан, не попадайся на наркотики. Они могут привести к потере самого себя. Лучше залезай на стероиды и стань Моргенштерном, который сможет покорить мир!
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...
